П'ятниця, 23 червня

Фінанси

20.12.2013 07:55

«Ходіння по муках» по-українськи

версія для друку

Роки незалежності України продовжуються, а чи живемо ми краще? Змінювались уряди, мінялися лідери на верхівці влади. І в той же час економіка України в занепаді, і жодна влада не спромоглась зупинити подальшу економічну кризу.

Згадаємо потужні підприємства Львівщині на прикладі підприємств міста Новий Розділ Миколаївського району. Потужний комбінат «СІРКА», який постачав свою продукцію на весь Радянський Союз, дослідно-механічний завод «Карпати», обладнання якого дозволяло ремонтувати навіть величезні вантажівки «Белаз», будівельне підприємство СУ-27, яке виконувало монтажні роботи на хімічних підприємствах по всій Україні. На цих підприємствах в часи СРСР працювали тисячі найкращих спеціалістів країни. І де зараз ці люди? У що перетворились ці підприємства? Навіть залізнична колія від цих підприємств до вузлової залізничної станції Ходорів розібрана на брухт металу. Як «помаранчева», так і «голуба» влади нічого не зробили, щоб відновити роботу цих підприємств та забезпечити робочими місцями десятки тисяч працівників і повернути надію на стабільне майбутнє.

Якщо говорити про часи до незалежності, то згадуються величезні площі полів з цукровим буряком та повна інфраструктура з його переробки, яка була налагоджена у Львівській області. Роботи було так багато, що в осінній період до збору цукрового буряку залучали школярів і робітників промислових підприємств. Але часи змінились, в «славетний період незалежності» цукрові заводи «порізані на металобрухт», і колишні поля позаростали бур’яном. Фактично загинула система з повного циклу вирощування та переробки цукрового буряка з кінцевим виробництвом цукру.

Обласні керівники нічого не зробили для забезпечення робочими місцями населення і занапастили цілу галузь на Львівщині. І взагалі, згідно з офіційними даними статистики: в 1990 році по всій України зібрали 44 мільйони тонн цукрового буряка, а рівно через 20 років, в 2010 році, зібрано 13 мільйонів тонн. А найгірше у цих умовах те, що повернення до попереднього рівня галузі вирощування цукрового буряка і виробництва з нього цукру навіть не обговорюється і планується.

Поговоріть з жителями Нового Роздолу і дізнаєтесь, що більшість працездатних людей, що не виїхали назавжди з міста, тепер перебувають на заробітках в Європі. У кожній третій сім’ї один, а іноді і більше з її представників, працює в інших країнах, поповнює бюджети і сплачує податки в цих країнах. А причиною цього є те, що їхні працьовиті руки не потрібні в Україні.

У занепаді промисловість у всіх районах Львівщини. Але не краще виглядає і обласній центр – Львів. За часи радянської влади у місті збудували кілька промислових гігантів: Львівський автобусний завод, Львівхімсільмаш, Львівський завод автонавантажувачів, Авіаремонтний завод, Танкоремонтний завод, «Електрон», «Кінескоп», «Полярон» та інші. За часи незалежності обсяги виробництва Львівського автобусного заводу зменшились від тисяч до десятків автобусів в рік, Львівхімсільмаш і Львівський завод автонавантажувачів фактично зупинені, ВАТ «Кінескоп» давно перетворило свою величезну площу підприємства в «зоопарк» різних фірм і організацій, колишній гігант «Електрон» перетворився в складальний цех закордонної електроніки, яка абсолютно не має попиту у населення. Не буду далі продовжувати наводити приклади занепаду підприємств Львівщини, кожен читач і сам може доповнити цей сумний «чорний список».

Єдина сфера, що розвивалась стрімкими кроками, – це торгівля. Але чи потрібна населенню така величезна кількість супермаркетів, і це питання вимагає окремого аналізу. Велике різноманіття товарів при загальній бідності більшості населення виглядає як знущання над людьми. До того ж, до розвитку торгівлі влада не має ніякого стосунку, якщо тільки не враховувати, що власники торгових супермаркетів і владні чиновники нерідко одні і ті самі особистості. На жаль, торгівля не спонукає розвитку місцевої промисловості, а навпаки, найбільші заробітки торгових структур саме там, де відбувається торгівля закордонною продукцією. Торгувати легше, ніж щось створювати, будувати і розвивати виробництво.

Кожна влада на виборах обіцяла відновлення промисловості, але коли отримувала владу в країні, відразу забувала про свої зобов’язання і піклувалась тільки про статки своїх сімейних кланів. І неважливо, яка була влада і яка партія головувала в Києві. Згадаємо минулі 20 років: Україна вибрала шлях незалежності, пройшли часи аплодування, коли влада міняла назви вулиць і зносила пам’ятники СРСР, замінила прапори і підручники історії. А далі що? Занепад промисловості, а з ним – і рівень життя простих людей, тільки погіршувався з кожним роком, і владні лідери спроможні були лише звинувачувати в цьому своїх «попєрєдніків».

Знаєте, чому люди на заході України так обурено зреагували на зупинку українською владою євроінтеграції? Бо саме на тут люди бачать показові приклади економічних відмінностей при роботі із західними і східними сусідами України. Наведу приклад тих же підприємств поблизу Нового Роздолу. На ДМЗ «Карпати» (м. Новий Розділ) на базі цеху з ремонту залізнодорожних цистерн Стрийський вагоноремонтний завод налагодив випуск вантажних вагонів з орієнтацією на продаж до Росії. В той же час в селі Нежухів біля Стрия побудований один з заводів європейської фірми «LEONI», на якому налагоджений випуск кабельних мереж для більшості всесвітньо відомих європейському ринку автомобільних марок. Щодня виробники вантажних вагонів чекають, що Росія може відмовитись від їхньої продукції (що зараз і відбувається), і не тому, що вагони неякісні чи непотрібні, а тому, що такий настрій може бути у так званого «старшого брата». У той же час європейська фірма «LEONI» щорічно розширює виробництво в нашому регіоні та вкладає в нього мільйони євро, їхні працівники впевнені в стабільності заробітків незалежно від політичних поглядів і настроїв. Для цих людей немає сумнівів, з якими сусідами перспективніші і надійніші плани на майбутнє. Вони не хочуть, щоб їх заробітки і майбутнє життя залежали від настрою Путіна та ціни на газ.

Територіально люди на заході України ближче до Європи, і вони бачать, як живуть можновладці на Заході. Що може викликати у простого українця, окрім негативу, коли при одночасному тотальному занепаді промисловості в Україні, верхівка влади будує палаци і хизується своїм розкішним життям? Чому на Заході нормальним вважається прибутковість 7–8%, в той час коли в Україні прибутковість в 70% може бути збиткова. Ось такий каламбур «збиткова прибутковість» по-українськи. При цьому в Європі вищі заробітки та пенсії, нижчі ціни і стабільніша політична атмосфера.

Українці бажають називатися європейцями, а не «азіопами» з невідомою перспективою. Час показав, що влада неспроможна підняти промисловість на належний рівень, і неважливо якого кольору була ця влада: «помаранчева» чи «голуба».

Необхідно вимагати від влади скорегувати закони і наблизити умови бізнесу до ринкових відносин Європи. Життя людей не повинно бути залежним від ціни на газ і подачок Міжнародного валютного фонду. Українці працьовиті люди і заслуговують на європейський рівень життя.

Юрій КОСОТУРОВ

Інтерв'ю

«На Майдані постійно відчували тиск, але страху не було», – Ігор Мартин

Олег Баляш: "Розвиток рідного краю - наша відповідальність"

Мирослав Хом'як: Будуть сильними громади – буде сильною Україна

Аналітика

Бізнес на здоров’ї

Гола правда про стоматологію

МОЗ чекають зміни?

Від редактора

На порозі великих змін

Опитування


© 2013 Галицька Правда
Використання матеріалів тільки за наявністю гіперпосилання на www.galpravda.info

створення сайту