Неділя, 22 жовтня

Інтерв`ю

24.01.2014 07:29

Фолькнери, які люблять велоекспедиції

версія для друку

Гурт «Фолькнери» особливий тим, що його учасники їздять у велоекспедиції по всьому світу, де збирають унікальний фольклор та обробляючи його на свій манер, діляться ним. Наприкінці 2013 року гурт випустив свій дебютний альбом. За цей час встиг виступити на багатьох українських фестивалях, на «Днях України у Великобританії», підкорити Польщу, Литву, Білорусь. І це лише початок.

- Кажуть, що назва гурту вам наснилась. Розкажіть цю історію

- Під час велоподорожі до Абхазії, в період пошуку назви для гурту до мене уві сні з’явився американський письменник Вільям Фолкнер, запропонувавши використати для назви його прізвище, – каже Володимир Муляр, засновник гурту «Фолькнер». – За дивовижним збігом воно виявилося співзвучним з терміном «фольклор» – предметом діяльності гурту. Чого нам було відмовлятися?

- Як прийшла ідея збирати фольклор, подорожуючи на велосипедах?

- Все почалося у 2010 році, коли одного разу нам страшенно захотілося якось поєднати дві найулюбленіші речі: велоподорожі та народну пісню, – каже Ярина Квітка, лідер гурту «Фолькнери». – Було замало просто їздити, споглядаючи пейзажі та архітектуру. Так виникла низка мистецьких велоекспедицій по світу, якими ми намагаємося привернути увагу до збереження народної культури, зокрема фольклору, а також до розвитку велоруху в Україні. Ми їздимо найпрекраснішим із транспорту до інших народів, аби записати їхніх пісень «з перших рук», натомість з радістю співаємо їм українських. Окрім того, в кожній подорожі ми знімаємо про все це документальне кіно, нотуємо щоденники та записуємо весь знайдений фольклор.

- Яка з експедицій були найцікавішою? 


- Ярина: Кожна експедиція цікава по-своєму. Для нас враження від будь-якої подорожі залежать в першу чергу від людей, з котрими зустрічаємось у дорозі. Вони, звичайно, скрізь траплялися різні: доброзичливі і не дуже, співчутливі і байдужі – як і має бути в житті. Але найкраще запам'яталися ті, які намагалися нам допомогти.
Напевно, я б виділила першу експедицію 2010 року до Туреччини. Тоді все було нове, кожен день приносив стільки вражень!.. Адже ми потрапили до мусульманської, азійської країни з надзвичайно колоритними і приязними людьми. З того часу ми постійно мріємо потрапити до Туреччини знову.

- Що найважче у велосипедних подорожах?


- Ярина: Для мене найважче спека і дощ. Напевно, дощ більше навіть, особливо коли він затяжний. Бо, пересуваючись на велику, ми дуже залежимо від погодних умов.

- Як виникла ідея знімати фільми під час мандрівок?

- Володимир: Це прийшло одночасно з ідеєю збирати фольклор: якщо ми вже робитимемо це, то чому б не знімати про це кіно? Потім ми повертаємось, монтуємо його і показуємо глядачам.

- Яка з країн вас вразила найбільше у позитивному та негативному планах?

- Ярина: Туреччина! Для мене це якийсь дуже крутий симбіоз мусульманської країни та європеїзованості. Це щось таке, що обов'язково залишає на все життя в наших головах велетенський червоний емоційно-асоціативний відбиток. Практично кожне місто, місце в Туреччині – це маса позитивних емоцій. Це місця, куди хочеться повертатися багато разів. Пам'ятаю, як ми заїхали в глибинку і був довгий підйом та ще й спека страшна. Ну ми собі повземо, як черепахи, все вгору і вгору. І тут раптом задеренчав скутер, яким керував колоритний турецький дідусь, під'їхав ближче і давай щось до нас говорити. Звісно, «твоя моя не розуміє». Він – турецькою з домішками німецької, ми – українсько-англійською. Але найголовніше – всім весело і добре. Одним словом, запросив нас дідусь Ерол до себе на обід. А його дружина Небахад так накрила стіл, що він ледь не завалився, а ми трохи не луснули від смачнючої турецької їжі.

- Бабусі кажуть, що сучасні фольклористи «партачать» пісні. Ви не ображаєтесь?

- Володимир: А не факт, що наші баби співають так само, як наші прапрабаби. І хто доведе, що вони не вдавалися б до «партачення», маючи у розпорядженні такі ж художні та технічні засоби, які маємо зараз ми. Ми намагаємось донести сучасній молоді автентичні пісні і з тим аранжуванням, яке ми відчуваємо близьке їй.


- Куди буде наступна експедиція?

- Володимир: У 2014-му ми плануємо, з Божою допомогою, здійснити одразу дві експедиції. Одну – відносно коротку – по волинському Поліссю, а іншу – тривалу – за кордон. Однозначно, це будуть азійські країни, але конкретизувати поки що не готові.

- Які інструменти є в музичному арсеналі «Фолькнерів»?

- Володимир: Найперше, колісна ліра. Хоч ми використовуємо її в нашій музиці не надто часто, але з неї все починалося, тому для нас вона є своєрідним символом і навіть оберегом – вона завжди з нами в кожній експедиції. Виготовив її майстер-гуцул Михайло Тафійчук. Окрім ліри, маємо цілу купу ударних інструментів (африканський джембе з’явився у нас навіть трохи раніше, ніж ліра і на перших виступах для друзів ми виступали часто лише з ним), гітара, бас, губна гармошку, баян. Щодо останнього, зараз на ньому нікому грати, тож ми були б не проти знайти ще одного музиканта в наш колектив. А взагалі, нам цікаво було б залучити до гурту і музикантів з іншими інструментами, можливо, й непритаманними для фолк-музики. Ми любимо експериментувати.


- Ви вистпали на одній сцені з Олегом Скрипкою у Лондоні. Як українську культуру сприймали у Великобританії?

- Важко сказати, бо там було насправді дуже багато українців, – каже Ярина. – Але ті люди, які були – судячи по оплесках їм сподобалось.


- Ви часто виступаєте за кордоном, як там ставляться до фолку. Зокрема, до українського?

- Ярина: Ми поки не є якісь дуже відомі музиканти, які щомісяця мають принаймні по 5–10 концертів. Час від часу виступаємо за кордоном. Найбільше влітку. Були кілька разів у Польщі, у 2013 виступали в Литві (там нам шалено сподобалось), в Білорусі та у Британії. На нашу музику люди реагують позитивно.


- Учасники вашого гурту – активні учасники «ЄвроМайдану». Ви там виступаєте, волонтерите, чергуєте?

- Володимир: Так, виступали кілька разів. Це було незабутньо. Але переважно на Майдані ми не музикуємо, а волонтеримо, чергуємо. Ми з радістю відгукуємося на запрошення виступити, коли маємо можливість, але ми не схвалюємо дії деяких музикантів, котрі навіть в ці напружені дні використовують будь-яку нагоду «попіаритися», пишучи в соцмережах щось на кшталт: «друзі, завтра о 18-й ми гратимемо на Майдані. Не пропустіть!».

- Ви ходили колядувати по урядовому кварталу. Як реагували на ваш Вертеп стражі порядку?

- Володимир: Це була дуже цікава коляда-акція. Реакція міліції в різних місцях була різною. Дехто щиро радів, дехто відвертався геть, інші байдуже слухали з кам’яним обличчям. Але переважно було помітно, що таке дійство – це несподіванка для багатьох.

- До речі, в звичайному житті колядувати-щедрувати ходите?

- Ярина: Я з Львівщини, тому для мене коляда та щедрування – це щось дуже важливе. В дитинстві завжди колядували та щедрували. Це завжди весело та цікаво. Коли познайомилась з Вовчиком, то і його на це підсадила трохи. Цього року теж колядували у Стрию, звідки я родом, але це було вже якось не так, як у дитинстві. Напевно, бо ми вже дорослі.

- Чи не вважаєте, що фольк-мюзік як стиль, який так швидко став популярним за останні 10 років, може набриднути та втратити свою актуальність?

- Часи міняються, і ми разом з ними. Не будемо загадувати наперед. Але це наші витоки, хіба вони можуть втратити свою актуальність?..


Юлія Гай

Інтерв'ю

«На Майдані постійно відчували тиск, але страху не було», – Ігор Мартин

Олег Баляш: "Розвиток рідного краю - наша відповідальність"

Мирослав Хом'як: Будуть сильними громади – буде сильною Україна

Статті

Бізнес на здоров’ї

Гола правда про стоматологію

МОЗ чекають зміни?

Від редактора

На порозі великих змін

Опитування


© 2013 Галицька Правда
Використання матеріалів тільки за наявністю гіперпосилання на www.galpravda.info

створення сайту