Неділя, 22 жовтня

Спорт

22.11.2013 11:05

Три помилки Михайла Івановича

версія для друку

Ми, українці, дуже любимо критикувати. Як не сусідів чи співробітників, то хоча б футболістів. Досить дивно, що зараз, після поразки збірної України в Парижі, критики практично не почуєш. Замість того, щоб поливати брудом команду, яка вже уп’яте протягом своєї недовгої історії програла стикові матчі за право виходу до чемпіонату світу чи Європи, їй усі неголосно дякують. Такий-от парадокс. Звичайно, усі розуміють, що збірна Франції сильніша апріорі, тут сперечатися марно. Але домашня перемога 2:0 не те, що вселяла надію в загальний успіх, вона просто п’янила і заманювала, наче русалка Лорелея, на бразильську самбу. Щодо уболівальників – тут все ясно, але невже і самі футболісти повірили в те, що після київського матчу Бразилія стала ближчою?

Чи можна говорити про те, що паризький погром був необов’язковим? Якби знав, де упадеш, то поклав би подушку. Але все ж є низка питань до Михайла Івановича Фоменка – головного тренера збірної України. Можливо, якби не три гіпотетичні помилки, ми все ж таки поїхали на чемпіонат світу. 

Помилка перша. Перемога в Києві

Стратегічна помилка головного тренера. Не треба крутити пальцем біля скроні – тут усе видається цілком логічним. Взагалі, більшість експертів та уболівальників схилялися до того, що в Києві буде нульова нічия. І зараз видається, що цей результат був би кращим, аніж перемога з рахунком 2:0. Справа в тому, що стикові матчі складаються з двох поєдинків, тому стратегію слід було розробляти не на кожну гру окремо, а на всю дуель. Сучасний футбол не такий вже й сенсаційний. Порядна команда може відіграти два голи за кілька хвилин, що вже говорити про цілий матч? Інша справа, якби українці в Києві виграли 3:0. Такий шанс був, згадайте вихід три в одного наприкінці матчу. Якби Роман Безус віддав акуратнішу передачу на свого партнера, ситуація стала б куди цікавішою. Взагалі, дивно, що наші уболівальники так раділи хиткій перемозі. Якби нашим суперником була Ісландія, Хорватія, Греція чи Румунія, навіть Швеція – одне діло. Зовсім інша справа, коли ми говоримо про французів – команду, де грають Франк Рібері та Карім Бензема. Вони, як і всі інші «півні», можуть самотужки вирішити долю матчу, на те й грають у «Баварії» та «Реалі».

Скидається на те, що збірну України не те щоб перехвалили. Уболівальники та спеціалісти дозволили повірити у те, що наша збірна є сильнішою за французів. А насправді, усе ж навпаки. Власне, спершу на цьому попеклися самі французи, які провели в Києві дуже слабкий та невиразний поєдинок. Саме через недооцінку суперника вони й програли. Але ж як можна було повторяти їхні помилки вже через кілька днів?

Ясна річ, що звинувачувати головного тренера в перемозі команди над грандом світового футболу, щонайменше, дико. Але іноді проти сильнішого суперника треба зіграти в розумні шахи. Пожертвувати фігурою, приспати його пильність. Україна ж зробила все навпаки – вона з оголеними шаблями кинулася в атаку, але звіра не вбила, а лише поранила. А поранений звір – це страшна сила. Навіть якщо він – галльський півень.

Якби Україна не перемогла французів удома, на виїзді було б куди легше. Любителі смердючого сиру і жаб грали б не так агресивно та натхненно. Вони б атакували, звісно, але в нашої команди неодмінно з’явилися би шанси на контратаки.

Помилка друга. Втрата Федецького


Ще одна стратегічна помилка. Звичайно, ви можете знову покрутити пальцем біля скроні і спитати: «А в чому ж вина головного тренера? Хіба він буцнув Рібері по ногах? Чи, може, він не говорив Федецькому про те, що попередження в київському матчі може коштувати йому матчу-відповіді?». Це все так, звичайно, але для того й існує футбольна стратегія, щоб такі речі можна було передбачити. Хто бодай трохи цікавиться українським футболом, для того Артем Федецький асоціюється з танком. Ще в «Карпатах» він зарекомендував себе як агресивний та непоступливий захисник, який може і вміє зіграти жорстко, причому так, щоб віднадити суперника від своїх володінь. Після київського матчу експерти в один голос говорили, що Артем провів найкращий матч у своєму житті. Самі гравці збірної пропонували віддати приз найкращому футболісту Європи не Франку Рібері, який на нього претендує, а саме Федецькому. Адже Артем просто по-футбольному «з’їв» свого титулованого опонента і не дав йому розвернутися на фланзі. Втрата такого захисника стала для України фатальною. Тож чи можна було уникнути такої ситуації і зробити так, щоб Федецький поїхав до Парижу не в ролі туриста? 

«Останню китайську» жовту картку Федецький отримав в матчі проти Чорногорії, який Україна виграла 0:4. Власне, до стикових матчів проти французів «на картці» висіло відразу десятеро гравців. Тому тих, хто підпадає до категорії «незамінних», можна було дискваліфікувати ще на виїзний матч проти Сан-Марино. Хоч це досить авантюрна, але поширена практика в тренерів-стратегів. Робиться усе просто: на останніх хвилинах матчу проти Польщі, що відбувався у Харкові, Михайло Іванович подає умовний знак Артему. Той має кілька варіантів. Перший: «рубанути» першого-ліпшого опонента чи притримати його за футболку і таким способом зірвати більш-менш перспективну атаку. Це для Артема як «два пальці об асфальт». Другий: в момент призначення штрафного удару у будь-які ворота, підбігти до судді і запитати в нього про погоду, поцікавитися здоров’ям дружини чи запросити в Луцьк на шашлики. Третій: взятися виконувати штрафний на своїй половині поля і закімарити на хвильку. Будь-який з цих варіантів приніс би Артему жовту картку, а також пропуск матчу проти Сан-Марино. Його партнери вже б якось впоралися з карликовою державою і без нього. Скажімо, забили б не вісім голів, а лише сім. Пережили б… А сам Артем отримав би шанс продовжити свою боротьбу з Франком Рібері. Бо Віталій Мандзюк, який замінив Федецького, виявився для француза з пошрамованим обличчям смачною жабкою, лакомою вечерею…

Помилка третя. Тактика на гру

А у збірній України була тактика? У першій грі вона все ж проглядалася. Пресинг, агресія, бажання – це не тактика, а мотиваційна частина підготовки команди. А от гра з трьома опорними хавбеками, на яку плюються чимало уболівальників (їм трьох плеймейкерів подавай!), себе виправдала на всі сто відсотків. Під час оборонних дій Едмар трішки висувався вперед, виконуючи роль розігруючого. Саме він і віддав гольову передачу на Романа Зозулю, який забив перший гол в тому матчі. А от на паризький матч Михайло Іванович приготував Дідьє Дешаму справжній сюрприз. Безперечно, тренер французів лише порадів такому подарунку. Мова йде про креативного Романа Безуса, який вийшов у стартовому складі. Натомість Тарас Степаненко, який тримався молодцем в Києві, залишився на лаві запасних. Що ж виходить? Удома граємо від оборони з трьома опорниками і перемагаємо 2:0, а в Париж їдемо з двома опорниками і плеймейкером в особі Безуса? Невже Михайло Фоменко хотів грати проти французів на їхньому стадіоні першим номером? Ясна річ, журналісти спитали в коуча про причину таких дій, але адекватної відповіді не почули. Напевно, Михайло Іванович і сам не знав, як це все пояснити. Ніхто ж не каже, що він поганий гравець. Але в «Динамо» Роман не має постійного місця в основі, а у збірній переважно виходив на заміну наприкінці матчу і підсилював атаку. Цей номер вже називали фірмово-фоменківським. Для чого було щось змінювати?
Ну, нехай вже з Безусом. Тактика де? У Парижі побачити бодай одну тактичну заготовку нашої збірної не можна було навіть днем з вогнем. Пардон, одну все ж ми побачили: винести м’яча подалі від воріт, а там Зозуля, може, десь зачепиться і заробить штрафний. Це тактика команди, яка збирається вийти на чемпіонат світу і помірятися силами з найкращими збірними планети? Не віриться в таке.

Дивує також і рішення Михайла Фоменка залишити на лаві запасних Марко Девіча. Кращий бомбардир чемпіонату України взагалі залишився без уваги в стикових матчах. Складно сказати, чому тренер більше довіряв Євгену Селезньову, але користі з цього все ж не було. Взагалі, не секрет, що в Парижі українцям слід було забити бодай один гол. Тоді вже можна було скрутити французів у неприємну позу і диктувати свої умови. Господарям, аби пройти далі, треба було б забивати аж чотири голи. Навіть тоді, коли рахунок вже був 3:0, гол України все одно вивів би її на Мундіаль. Натомість наша збірна продовжувала відчайдушно і героїчно захищатися. Чи був тут резон продовжувати грати з одним нападником, до якого м’яч долітав вряди-годи? За таких обставин не обійтися без ризиків. Можна було кинути в бій двох чи трьох форвардів, гірше не стало б.

Що ж, за словами Сенеки-старшого,errare humanum est - людині природно помилятися. Байдуже, чи це двірник, чи президент, чи головний тренер збірної України. Але в нашій футбольній ситуації фраза про те, що ми обов’язково врахуємо помилки і не будемо їх робити в майбутньому, є неактуальною. Новий футбольний форум відбудеться через два роки. Це буде вже чемпіонат Європи, напряму до якого вийдуть не лише переможці груп, але й команди, що посядуть другі місця. Таким чином Україна теоретично зможе уникнути жахливих стикових матчів. А матчі проти Франції вже можна забути. І роботу над помилками проводити не варто – це вже нікому не допоможе. 
Левко Чорний




Інтерв'ю

«На Майдані постійно відчували тиск, але страху не було», – Ігор Мартин

Олег Баляш: "Розвиток рідного краю - наша відповідальність"

Мирослав Хом'як: Будуть сильними громади – буде сильною Україна

Аналітика

Бізнес на здоров’ї

Гола правда про стоматологію

МОЗ чекають зміни?

Від редактора

На порозі великих змін

Опитування


© 2013 Галицька Правда
Використання матеріалів тільки за наявністю гіперпосилання на www.galpravda.info

створення сайту