Неділя, 20 серпня

Спорт

28.02.2014 07:57

Час змін для українського футболу

версія для друку

 Жахливі і трагічні події, що трапилися на Майдані, а також процеси, що відбуваються на найвищих владних рівнях, можуть стати причиною переносу весняної частини футбольного чемпіонату. І це далеко не найгірше, що взагалі може чекати український футбол у недалекому майбутньому. Не виключено, що зміна влади потягне за собою грандіозну завісу, яка оголить чимало таємниць і виведе на білий світ пристосуванців попереднього режиму. Усе може дійти до того, що український чемпіонат, який так відчайдушно прагнув зрівнятися з російським (кожен експерт так чи інакше піднімав це питання під час футбольних аналітичних програм), може докотитися до рівня іншого сусіда, скажімо, польського. 

Хто ж міг подумати, що харківський «Металіст» – один з найбагатших клубів країни, володар срібних нагород та учасник Ліги Чемпіонів (окрема історія, не будемо повертатися в судові тяганини) опиниться просто перед прірвою зникнення. Наш народ звик вірити у краще, тому наразі перспективи харків’ян видаються не такими вже й катастрофічними, але, зважаючи на те, що події у нашій країні змінюються блискавично, усе може дуже швидко закінчитися, і «Металіст» стане третім клубом Прем’єр-ліги після «Кривбасу» та «Арсенала», який передчасно закінчить своє життя. 

Отже, повернемося на рік. На початку лютого 2013 року молодий бізнесмен Сергій Курченко, діяльність якого щільно пов’язують із торгівлею зрідженим газом, стає президентом ФК «Металіст». Попередній власник – Олександр Ярославський, який, власне, і підняв харківський клуб з руїн і перетворив його на гордість всього регіону, за офіційною інформацією отримав солідну фінансову винагороду і від справ відійшов. За кулуарними ж розмовами, яких ніхто особливо й не приховував, Ярославського просто «пішли», умовно кажучи, «попросили» продати «Металіст». Усе ж, знаючи різкий характер мільярдера (а чого лише його харизматична зовнішність коштує!), багато хто сумнівався, що продати своє дітище Ярославський погодився без дуже і дуже вагомої причини.

Сергій Курченко одразу ж кинув кілька привабливих фінансових обіцянок, зокрема, про збільшення статутного фонду ледь не удвічі, змусив повірити уболівальників, що за кілька років «Металіст» неодмінно виграє європейський трофей. Хто ж би таку цукерку не скуштував? Власне, усе до того і йшло – у складі команди виступали дуже якісні легіонери, збори проводилися на найкращих полях в ОАЕ тощо. І громом серед ясного неба стала заява головного тренера команди Мирона Маркевича про те, що цілу зиму команді не виплачували зарплати. Якби така інформація прозвучала з вуст керівників «Волині», «Говерли», запорізького «Металурга», «Таврії» чи інших клубів, ніхто б особливо і не здивувався – з ким не буває? Але ж це «Металіст» – гранд українського футболу! Чесно кажучи, причини такої затримки не відомі. Якби фінансові проблеми почалися лише зараз, зрозуміти можна, адже діяльність Курченка, за якісними чутками, була напряму пов’язана з найвищими рівнями влади. Що ж завадило йому фінансувати команду протягом грудня і січня, коли владі нічого не загрожувало, наразі сказати важко. 

Як би там не було, але знайти Курченка зараз ніхто не може. За словами Мирона Маркевича, він так і не зрозумів, яку дорогу іграшку собі придбав. «Металіст» – надзвичайно солідний бренд, який потребує постійних фінансових вкладень. Можливо, на Курченка подіяло те, що невдовзі вступить в силу нововведення від УЄФА – так званий фінансовий фейр-плей. Це означає, що клуби не зможуть витрачати більше, аніж заробляють. Власне, європейським клубам, фінансова діяльність яких більш-менш прозора, це не загрожує. За рахунок продажу прав на телетрансляції, клубної атрибутики (до прикладу, мюнхенська «Баварія» за минулий рік продала самих лише футболок на мільйон євро), вдалих рекламних та маркетингових ходів європейські клуби заробляють самі на себе, і їхні власники не розкидаються грошима так, як це робиться в Україні. Наші клуби є заручними своїх власників, вони є реципієнтами і постійно вимагають все нових необґрунтованих фінансових вливань. У будь-яку мить життя клубу може припинитися, адже жодних інших шляхів його підтримання, окрім як валізи з грошима від доброго олігарха, просто нема. Наші люди, зважаючи на загальний рівень прибутків, не можуть купувати оригінальні футболки за 900 гривень.

Більш-менш непогані справи з фінансовим фейр-плей будуть всього лише у кількох клубів, зокрема, донецького «Шахтаря» та львівських «Карпат». Перший зможе «виїхати» за рахунок продажу своїх бразильців в європейські топ-клуби за 30 та більше мільйонів євро. Прецеденти вже були в особі Вілліана та Фернандіньо, а ще не варто забувати трансфер вірменина Генріха Мхітаряна до дортмундської «Боруссії». Непогано спрацював «Шахтар» і з Дмитром Чигринським – продали його до «Барселони» за 25 мільйонів, а через рік купила його назад за 15 мільйонів. Окрім цього, на «Шахтар» працюють серйозні топ-менеджери, які можуть поповнити бюджет за рахунок співпраці зі спонсорами. Але знову ж таки, нереально передбачити, що буде, коли нова влада спробує натиснути на Ріната Ахметова… 

Щодо «Карпат», то тут ситуація трохи інша. Клуб одним з перших в Україні зробив ставку на доморощених гравців, які, як виявилося, не гірші за другосортних легіонерів, якими напханий наш чемпіонат. Окрім цього, в клубі встановлена фінансова межа заробітної плати – більше десяти тисяч доларів не заробиш (це не враховуючи преміальні). Нехай і гроші невеликі, зате гравці отримують їх вчасно.

Наразі складно говорити про те, як від фейр-плею будуть рятуватися «Динамо», «Дніпро», а особливо донецький «Металург». Що вже говорити про інші клуби, у багатьох з яких ще досі працюють за «совковими» методами і гадки не мають про якусь комерцію чи маркетинг. Власне, з іншого боку, сьогодні багатьом клубам мало що загрожує, адже вони і так гравців не купують, а шукають вільних агентів чи беруть в оренду тих, хто не може закріпитися в інших клубах. 

Зважаючи на це, зміна влади та нашестя фінансового фейр-плей може кардинально змінити український футбол. За словами керівників деяких клубів, єдиним порятунком від цього може стати об’єднаний чемпіонат – спільне футбольне утворення найкращих клубів України та Росії. На думку організаторів цього проекту, зокрема, його керівника екс-тренера київського «Динамо» Валерія Газаєва, участь в ОЧ значно підвищить статки клубів та збільшить популяризацію футболу у двох країнах. Як же буде цікаво, мовляв, коли знову, як і в старі-добрі радянські часи, гратимуть «Динамо» і «Спартак», «Шахтар» та «Зеніт» тощо. Ясна річ, більшість уболівальників, даруйте, плювати хотіли на такі райдужні перспективи, адже чергове об’єднання з північним сусідом попросту знищить український футбол. Окрім цього, чиновники з УЄФА вже встигли попередити, що ОЧ не буде ласкаво запрошений до європейської футбольної родини, тобто не зможе делегувати команди до єврокубків.

Однак, схоже, Валерія Газаєва це взагалі не бентежить. «Назвіть мені бодай один мінус об’єднаного чемпіонату!», – не припиняє повторювати він. Власне, мінусів можна наскладати чимало. Ну, скажімо, рано чи пізно опиниться в цьому ефемерному чемпіонаті така команда як «Луч-Енергія» з Владивостока. Будь-який марштуризатор покаже, що відстань від Владивостока до Львова становитиме 10 тисяч кілометрів. Але це можна сприймати як жарт, адже, судячи з настроїв організаторів ОЧ, ані Львову, ані Владивостоку участь в цьому проекті не загрожує. Не того польоту пташки, так би мовити. А що ж тоді буде з «Карпатами», «Волинню», «Говерлою» та іншими клубами? 

Виходить, що зміна влади в країні таки матиме вплив на український футбол. З початку тижня у кулуарах Прем’єр-ліги ведуться переговори про те, що початок чемпіонату слід перенести. Але чи справді причина полягає у тому, що в країні траур і не відомо, хто ж відповідатиме за безпеку на стадіонах під час футбольних матчів? Можливо, справа зовсім в іншому? Можливо, власників клубів зараз просто лихоманить і вони щомиті оновлюють інформаційні сайти і шукають, чи не з’явилося їхнє прізвище в переліку тих, кого чекають біля ганебних стовпів? Саме тому вони і взяли гросмейстерську паузу, аби вчасно втекти, якби їм щось загрожувало чи зробити впевнене обличчя і заявити, що клубу нічого не загрожує…
Левко Чорний

Інтерв'ю

«На Майдані постійно відчували тиск, але страху не було», – Ігор Мартин

Олег Баляш: "Розвиток рідного краю - наша відповідальність"

Мирослав Хом'як: Будуть сильними громади – буде сильною Україна

Аналітика

Бізнес на здоров’ї

Гола правда про стоматологію

МОЗ чекають зміни?

Від редактора

На порозі великих змін

Опитування


© 2013 Галицька Правда
Використання матеріалів тільки за наявністю гіперпосилання на www.galpravda.info

створення сайту