Четвер, 14 грудня

Спорт

31.10.2013 19:10

«Карпати»: нудно не буває

версія для друку

 Їх називають найбільш непередбачуваним і чудним клубом в Україні. Їх обожнюють і ненавидять. Їх критикують і носять на руках. Ледь не щомісяця від їхнього керівництва надходить чергова порція звинувачень, скандалів та інтриг. Це вони регулярно оголошують війни усім, кому лише можна, – починаючи від міської влади Львова і закінчуючи найвищими світовими футбольними організаціями. Це вони відкрили власний офіс в швейцарській Лозані, щоб бути ближчими до спортивного арбітражного суду – останньої інстанції футбольної юрисдикції. Це їхні фанати вболівають настільки віддано, що за них постійно доводиться платити величезні штрафи. Якщо ви думаєте, що футбольний клуб «Карпати» – це лише команда з 11-ти гравців, то дуже помиляєтеся.

Починаючи з 2001 року, «Карпати» асоціюються з Петром Димінським, якого ще донедавна вважали найбагатшою людиною Західної України. За словами наближених до клубу людей, на початку своєї умовної кар’єри в «Карпатах» бізнесмен сприймав клуб як дорогу іграшку. На футбольних матчах він курив дорогі сигари і, казали, міг дати безпосередню вказівку головному тренеру щодо зміни того чи іншого гравця. З часом переосмислення ситуації та фінансові кризи призвели до того, що Петро Димінський назвав «Карпати» валізою без ручки – мовляв, і нести складно, і кинути важко. Продати б, так покупця не знаходилося. Це в 2001-му році у «Карпат» не було нічого, крім назви, купи боргів та старого автобуса, яким навіть за межі області виїхати ризиковано через певні проблеми з розмитненням. З часом клуб розростався і розвивався. За приблизними оцінками за 12 років Петро Димінський вклав в «Карпати» близько 150 мільйонів доларів (це притому, що в 2012 році журнал Forbes оцінив його статки всього у 170 мільйонів. У 2007 році було, за оцінками цього ж видання, було удвічі більше). Сказати, що для сучасного футболу 150 мільйонів доларів – це грандіозна сума, мабуть, не можна. Так, мадридський «Реал» придбав в лондонського «Тотенхема» валійського півзахисника Ґарета Бейла за 100 мільйонів євро. А мюнхенська «Баварія», для прикладу, за минулий сезон заробила понад 400 мільйонів євро. Попри перемоги у чемпіонаті, Кубку та Лізі чемпіонів, баварці продали мільйон клубних футболок. Однак слід розуміти, що ні в «Реалу», ні в «Баварії» нема однієї людини, від якої залежала б доля клубу. У «Карпатах» є.  

Петру Димінському часто «дістається» від уболівальників. Його звинувачують ледь не в усіх бідах клубу і команди. Найчастіше звинувачують у «проданих» іграх. На думку величезної кількості прихильників футболу, львівські «Карпати» просто не можуть програти чесно. Кожна поразка, читаємо в коментарях на форумах, це не інакше як «злив», причому за прямою вказівкою Димінського. Саме за час його керування, «Карпати» двічі «попадалися» на договірних матчах, один раз в першій лізі, один раз – в вищій. Щоправда, за свідченнями наближених до клубу людей, сам Димінський до цих справ стосунку не мав – усе відбувалося за його спиною. Але навіть це не змінило народний гнів на милість. «Риба гниє з голови» - таку фразу неодноразово можна почути від уболівальників. Якщо такі речі відбуваються в команді, то відповідальність за них має нести саме Димінський.
Чи не найбільше бруду виливають на президента під час трансферної кампанії, тобто кожних півроку. Насамперед його звинувачують у скупості – мовляв, ну що йому шкода кілька мільйонів на хорошого гравця? Піддають жорсткій критиці і деспотичні методи щодо лідерів команди, які з певних причин відмовляються підписувати новий контракт. У «Карпатах» це доволі поширене явище – коли в футболіста залишається рік чи менше, йому пропонують укласти з клубом нову угоду. Маючи пропозиції від інших клубів з кращими умовами, футболісти нерідко відмовляються, тому впадають в немилість. Схожа ситуація трапилася з Артемом Федецьким, який був улюбленцем уболівальників і лідером команди. Менш ніж за півроку до початку Чемпіонату Європи його перевели до молодіжного складу. Позиція керівництва зрозуміла: якщо гравець відмовляється укладати з клубом нову угоду і за півроку покине клуб, то який сенс й надалі на нього розраховувати. Чи не краще на цій позиції спробувати когось іншого, щоб за ці ж півроку вивести його на новий рівень. Таким чином Федецький втратив місце в основі, відповідно, пропустив Євро. Така ж ситуація виникла і з бомбардиром «Карпат» іспанцем Лукасом та іншими гравцями. На думку уболівальників, прагматичне мислення клубу є нелюдським і неблагородним. Натомість керівництво «зелено-білих» своїми вчинками показує, що не є благочинною організацією.
А зовсім нещодавно, коли після закінчення минулого сезону, в якому «Карпати» лише дивом врятувалися від вильоту до першої ліги, усю команду було виставлено на трансфер. Такого прецеденту в Україні ще не було, відповідно, на Димінського знову показували пальцем. Тим гравцям, які хотіли залишитися в «Карпатах», запропонували нові умови – не більше 10 тисяч доларів в місяць. Для пересічного українця такі гроші, звісно, захмарні, але футболісти – це окрема каста, для якої така платня мізерна. Але не варто забувати про те, що, окрім зарплати, футболісти можуть отримати і преміальні, що передбачені за перемоги чи нічиї. Відповідно, частина команди покинула Львів у пошуках кращої долі, решта все ж погодилася на нові умови.
На думку критиканів, провина президента полягає і в тому, що ціни на квитки занадто високі. Мовляв, команда не показує футболу, за який можна було б заплатити 40 чи 50 гривень, та й стадіон «Україна» далекий від «Донбас Арени» чи НСК «Олімпійський» (До речі, про стадіон. Більшість львів’ян ще досі не розуміє, чому «Карпати» продовжують грати на «Україні», коли новозбудована комфортабельна «Арена Львів» залишається без господаря. Причина є і ми її обов’язково розглянемо). А повертаючись до теми Димінського, то ледь не щотижня можна почути чи прочитати побажання уболівальників, які зичать бізнесмену якомога швидше покинути «Карпати», бо нібито через нього усі біди. Власне, звинувачувати Петра Димінського стало вже традицією. Напевно, він сам цьому і посприяв, зокрема, даючи скандальні інтерв’ю, в яких звертався з претензіями то до Григорія Суркіса, то до Ріната Ахметова. Останнім часом президент «Карпат» рідко «виходить в люди», але шлейф скандалів за ним закріпився таки надовго. Попри це, більшість уболівальників навіть гіпотетично не розглядає здійснення такого бажаного для них варіанту: у будь-яку мить Димінський оголошує про те, що фінансувати «Карпати» він відмовляється і залишає клуб напризволяще. Можливо, хтось і зрадіє, але чи довго триватиме ця радість?
Власне, президент «Карпат» такий розвиток подій вже передбачив (зокрема, і через фінансові кризи), тому дав завдання своїм менеджерам вивести клуб на самоокупність – абсолютно небачене для українського футболу явище. І що найдивніше, але за останні роки «Карпатам» практично вдалося цього досягти. Не секрет, що керівництво «зелено-білих», не маючи таких фінансових ресурсів, як «Шахтар» чи «Динамо», придбати дорогого гравця дозволити собі не може. Однак може дозволити собі продати будь-якого виконавця зі свого складу. Наприклад, десь в нетрях Бразилії клубні скаути «відкопали» нікому невідомого Даніло Авелара. Його купили, умовно, «за мішок картоплі» (як часто говорять у футбольних колах), тобто тисяч за 50 доларів. Через півроку на молодого таланта звернув увагу клуб німецької Бундесліги «Шальке», який узяв бразильця в оренду. «Карпати» отримали лише за оренду гравця менше мільйона доларів. Невдовзі Авелар повернувся до Львова, провів кілька вдалих матчів за «Карпати» і попрямував до чергової оренди в італійський «Кальярі». Львівський клуб знову отримав хороший куш, а невдовзі таки продав бразильця за черговий мільйон. Таким чином, на гравцеві, за якого заплатили копійки, вдалося заробити ледь не три мільйони доларів. Крім цього, Авелар своєю грою приніс команді чималу користь.
Таких прикладів можна навести ще безліч. Але «Карпати» заробляють не лише на продажах гравців. Завдяки своїй скандальності матчі за участю «зелено-білих» є найбажанішим телевізійним товаром. Саме «Карпати» отримують чи не найбільше коштів за продаж телевізійних прав. Відповідно, не бракує реклами, різноманітних спонсорів та партнерів. Цікаво, що «Карпати» чи не єдиний в Україні клуб, титульний спонсор (його зображення можна побачити наігрових футболок) якого не належить власнику. Це додаткові фінансові надходження до клубного бюджету. Завдяки цьому «Карпати» мають змогу розвивати клубну інфраструктуру: будувати штучні та натуральні поля для своєї школи та Академії (загалом у траву та необхідну техніку було вкладено близько 5 мільйонів доларів), відкривати новенький медико-реабілітаційний центр для головної команди (2,5 мільйони доларів) тощо.
І все ж, навіть попри успішні комерційні проекти, «Карпати» є залежними від свого власника. Не треба далеко їхати. Достатньо поглянути, що відбувається в Рівному, Івано-Франківську, Чернівцях, Тернополі, Вінниці та інших містах Західної України та Поділля. Ще не так давно вони мали свої команди у вищій українській футбольній лізі. Але через фінансові кризи та відсутність в регіоні потужних підприємств – а відповідно, і олігархів рівня Ахметова, Коломойського чи Суркіса – футбол почав занепадати або й просто зникати. Не раз доводилося чути саркастично-серйозні думки від колишніх фанатів рівненського «Вересу» чи франківського «Прикарпаття», мовляв, віддайте вашого Димінського нам. Якщо він вкладатиме в наші клуби стільки, скільки вкладає в «Карпати», то нехай робить усе, що заманеться. Однак, судячи з усього, президент клубу зі Львова вже ані на крок. Незважаючи на критику, він виношує доволі дивну для сучасного футболу ідею – створення футбольної команди, де б грали лише галицькі вихованці. Наразі у світі є лише одна відома команда, в якій виступають лише етнічні гравці. Мова йде про «Атлетик» з Більбао, в якому грають виключно баски. Щось схоже він – уродженець Кривого Рогу – прагне зробити з «Карпатами». Саме для цього величезні ресурси вкладають у розвиток дитячо-юнацьких футбольних шкіл, знову що для українського спорту явище нехарактерне, але вже після кількох років роботи приносить результат. У жовтні 2013 року «Карпати» делегували до збірних України усіх вікових груп аж 17 футболістів. Більше лише в «Динамо» та «Шахтаря», хоча не секрет, що своїх вихованців у цих школах практично нема. Їхні тренери вже не роблять таємниці з того, що роблять ставку на талановитих вихованців з інших міст, яких «підкуповують» стипендіями та кращими умовами. У «Карпатах» же ставку роблять саме на свою молодь.
Звичайно, така команда без легіонерів мала б виступати на новому стадіоні. Наразі «Арена Львів» пустує, а «Карпати» туди переїжджати не поспішають. Чому? Це питання хвилює багатьох уболівальників. Навіть попри складну логістику, «Арена Львів» –це комфортабельний та сучасний стадіон. Справа в тому, що «Карпати» мають дві причини, аби наразі грати на «Україні»: фінансову та принципову. Фінансова причина більше стосується карпатівського менеджменту, який рахує кожну витрачену копійку, аби тримати клубний бюджет на рівні. Якщо на теперішньому стадіоні «Карпати» грають за 1 гривню в рік (хоча за утримання стадіону, звісно, доводиться платити немалі гроші), то «Арена Львів» обійдеться «зелено-білим» у 20 мільйонів гривень, а таких зайвих коштів у бюджеті немає. Зрештою, заради престижу цю суму може інвестувати і Петро Димінський, але тут з’являється друга причина – принципова. У 2008 році уболівальники «Карпат» перетворили Львів на кілька місяців у революційне місто. Вони вимагали від міської ради передати клубу стадіон «Україна» в оренду, адже ця арена не витримувала жодних норм. З горем навпіл мерія таки передала стадіон, а окрім цього, підписала з клубом меморандум. «Карпати» обіцяли вкласти в арену кошти, щоб привести її до належного рівня, і лише в такому випадку міська влада передасть «левам» 17 гектарів землі цілісно-майнового комплексу стадіону, тобто землю навколо «України». Там «Карпати» мали намір побудувати спортивно-рекреаційний комплекс, нові поля та загалом «облагородити» територію. Однак, спираючись на різні відмовки, звернення прокуратури та неточності в проектах, передача землі зависла в повітрі. Ось тут «Карпати» і пішли на принцип – поки ви не передасте нам землю, ми на «Арену Львів» не переїдемо, нехай осипається. Після того, як ФІФА добряче налякав нашу державу своїми санкціями, новому стадіону дісталося ще більше. 5 років дискваліфікації – у теперішніх умовах це все одно що останній цвях у домовину. Справа в тому, що збірна Україна – це єдина команда, на яку могла розраховувати «Арена Львів». Якщо 5 років стадіону доведеться простоювати, виникає питання у його необхідності. Все ж є підозри, що рано чи пізно, але питання з переїздом «Карпат» на новий стадіон вирішиться позитивно. Можливо, на міську владу Львова натиснуть зверху – негоже, щоб таку арену розібрали на будівельні матеріали. За інших розкладів, «Карпати» залишаться на «Україні» до 2017 року – саме тоді спливе термін оренди. Що буде далі залежатиме від нової міської влади.
Історія показує, що після 2001 року компромісу з владою Петро Димінський не знаходив. Він воював з Любомиром Буняком, який забрав в клубу об’єкти нерухомості, передані ще Василем Куйбідою. Екс-мер пояснював свої вчинки тим, що не був впевнений в стабільності «Карпат». Мовляв, сьогодні один власник, а завтра інший, отже, місто може назавжди втратити своє майно. З Андрієм Садовим взагалі порозумітися не вдалося. Антагоністи зустрічалися, підписували документи, укладали мирові, але жодної користі це не принесло. За останні 12 років «Карпати» живуть без будь-якої допомоги від міської влади. Претензії «Карпат» зрозумілі, але, можливо, і карпатівському президенту слід замислитися про те, чому з ним не бажають плідно працювати міські чиновники.
Хороший чи поганий, але Петро Димінський продовжує вкладати в «Карпати» власні ресурси і керувати так, як вважає за необхідне: нетрадиційно, жорстко, іноді навіть жорстоко. За час його каденції, в «Карпатах» були різні часи: виліт до першої ліги, повернення до еліти, фантастичні єврокубкові поєдинки, балансування на межі чергового вильоту до нижчого дивізіону… Якими б не були «Карпати» Димінського, але уболівальники можуть бути певні – з ними ніколи не буде нудно.
Левко ЧОРНИЙ

Інтерв'ю

«На Майдані постійно відчували тиск, але страху не було», – Ігор Мартин

Олег Баляш: "Розвиток рідного краю - наша відповідальність"

Мирослав Хом'як: Будуть сильними громади – буде сильною Україна

Аналітика

Бізнес на здоров’ї

Гола правда про стоматологію

МОЗ чекають зміни?

Від редактора

На порозі великих змін

Опитування


© 2013 Галицька Правда
Використання матеріалів тільки за наявністю гіперпосилання на www.galpravda.info

створення сайту