Вівторок, 12 грудня

Здоров'я

14.02.2014 07:52

Онкохворих дітей українці везуть лікувати скрізь, лиш би не в Україні

версія для друку

Щороку в Україні збільшується кількість онкохворих дітей. Проблема стає близькою всім, адже мало не щодня ми бачимо банери, скриньки, чуємо оголошення на радіо та телебаченні про збір коштів для дітей з онкозахворюваннями. І це попри запевнення наших можновладців, що питання дитячої онкології є пріоритетними.

В онкології існує такий термін як п’ятирічне виживання. Він визначає шанси хворого вижити протягом 5-ти років після проведеного курсу лікування. В Європі цей показник серед онкохворих дітей становить 70–80 %. В Україні за офіційними даними приблизно 50–55 %. Тобто, в нас помирає приблизно на 20 % більше дітей хворих на рак, ніж в європейських країнах. Відтак, не дивно, що все більше батьків намагаються вивезти своїх дітей на лікування за кордон. Чому ж так стається? 

Однозначну відповідь на це питання дати неможливо, бо проблем насправді дуже багато. Спробуємо розібратись в них по порядку. Як відомо, успіх лікування раку значно залежить від вчасної діагностики. На ранніх стадіях онкологічні захворювання лікуються набагато успішніше, і шанс вижити набагато вищий.

Діагностика

Від чого залежить вчасна діагностика. Насамперед від вчасного звернення і кваліфікованої консультації. На жаль, у нас настороженість лікарів щодо онкологічних захворювань є ще надто низькою. Педіатри чи сімейні лікарі думають про рак у дітей чи не в останню чергу. І перед тим, як дитині буде встановлено правильний діагноз, батькам доводиться обійти не одного спеціаліста. А втрачений час потім не повернеш, бо хвороба прогресує.

Другою проблемою є доступність якісних обстежень. У державних закладах охорони здоров’я часто не вистачає апаратури, обладнання, реактивів, щоб провести вчасну діагностику. На КТ чи МРТ доводиться чекати тижнями в черзі. А це – втрачений час. Звичайно, зараз не є проблемою провести обстеження в приватних центрах чи лабораторіях. Та не всім батькам це по кишені (в середньому вартість МРТ 800–1500 грн). А якщо лікар не зумів переконати їх в нагальній необхідності тої чи іншої діагностичної процедури, час буває безповоротно втраченим.

Для українців рак – смертний вирок. Чому?

Коли діагноз встановлено, батьки стикаються із ще більшою кількістю проблем. Інколи першою з них є безнадія. Діагноз «рак» в психології багатьох людей у нас і досі залишається на рівні смертного вироку. Хоча насправді це вже давно не так. І добре, коли дійсно грамотний лікар зможе це пояснити батькам і вселити в них надію. Про кваліфіковану допомогу психолога нам доводиться тільки мріяти. Та й не звикли в нас звертатись до психологів, на жаль.

Та все це лише початок тих проблем, з якими стикаються батьки хворих дітей. У попередні роки держава забезпечувала медикаментами онкологічні відділення на 30–50 %. Та й то переважно це були препарати українського виробництва. Лікарі не раз відзначали, що ці препарати частіше дають ускладнення. А ускладнення хіміотерапії для дитини можуть виявитись смертельними.

Рік тому держава підкинула ще один «сюрприз». Вийшов новий наказ, згідно з яким всі ліки іноземного виробництва повинні пройти додаткове ліцензування та сертифікацію в Україні. Внаслідок такі необхідні для онкохворих дітей імпортні препарати стали дорожчими, а то й зовсім зникли з ринку. Тому їх доводиться не просто купувати за свої гроші, а ще й «діставати», нелегально перевозячи через кордон.

Протоколи лікування, які застосовуються в нас, не завжди відповідають міжнародним стандартам. Інколи дітей лікують за схемами 5- чи 10-літньої давності. Їхня ефективність є нижчою, і шанс на виживання в дитини, відповідно, значно менший. У світі мало не щороку з’являються нові методики, а до нас вони, на жаль, доходять із запізненням.

Практично кожна дитина, яка проходить хіміотерапію, в той чи інший момент потребує переливання крові або її елементів (тромбоцитів, еритроцитарної маси). Це ще одне питання, яке майже повністю лягає на плечі батьків. Система донорства у нас розвинена дуже погано. Якість контролю крові є досить низькою, а кількість донорів знижується щороку. Внаслідок – батькам приходиться шукати людей, які готові здати кров для їхньої дитини. І добре, якщо родина має широке коло знайомих. А якщо такого кола немає, то переливання крові, без проведення якого дитина ризикує життям, стає ще одною додатковою проблемою.

Окремо слід сказати про переливання тромбоцитарної маси. Низька кількість тромбоцитів в крові загрожує виникненням крововиливу, часто смертельного. Для того, щоб їх перелити, потрібні спеціальні системи, якими онкологічні відділення та станції переливання крові не забезпечені. Їх неможливо купити в аптечній мережі, потрібно спеціально замовляти. А час, за який ця система надійде зі складу, може бути вирішальним. Ціна однієї такої системи близько 3000 гривень.

Поряд з препаратами для хіміотерапії і системами для переливання крові під час курсу лікування діти потребують ще великої кількості інших ліків. Це і гормони, і дороговартісні антибіотики, інфузійні розчини та багато іншого. Принаймні половину з цього батькам доводиться купувати за свої гроші або просити допомоги в різних фондів.

Допомоги фондів просять також цілі відділення, особливо в обласних центрах (зокрема й у Львові). В онкологічних та хіміотерапевтичних відділеннях часто не вистачає елементарних речей: рукавичок, шприців, систем для внутрішньовенного введення ліків, катетерів. Не кажучи вже про речі більшої вартості. Наприклад, у відділеннях може бути лише один спеціальний дозатор для введення хіміотерапії на 5–6 дітей.

Окремо слід сказати про оперативну допомогу, якої часто потребують хворі діти. Одною з найбільших проблем є операції на головному мозку. Для їхнього проведення потрібен не лише кваліфікований персонал, але й відповідна апаратура. У Львові немає ні одного, ні другого. Відповідно, таку складну операцію можна провести або в Києві, або за кордоном. 

Те саме стосується пересадки кісткового мозку. Щороку в Україні трансплантації потребують близько 1000 дітей. А реально проводиться лише 50–70 таких операцій. Причому більша частина – це аутологічні операції (пересадка власних стовбурових клітин), незначна частина – алогенні операції із пересадки від близьких родичів. Не родинні пересадки в нас не проводять взагалі.

Знайти вихід

Отже, ми бачимо, що на батьків, які стикаються з онкологічними захворюваннями у дітей, навалюється величезна кількість проблем. І пошук коштів на лікування є лише їхньою частиною, хоч однією з найважливіших. Ці проблеми доводиться вирішувати у стресовій ситуації. Психологічний стан родичів може до кінця зрозуміти хіба той, хто сам пережив таку ситуацію. Добре, коли вони натрапляють на лікарів, які дійсно допомагають вирішити ці проблеми. Хоча інколи виникають зовсім інші ситуації. Медики «ставлять хрест» на дитині і радять батькам готуватись до гіршого.

Саме тому в оголошеннях про допомогу ми дуже часто читаємо, що дитина потребує лікування за кордоном. Для когось це збільшення шансів на виживання (згадаймо цифри на початку статті – 50–55 % і 70–80 %). А для когось це взагалі єдиний шанс.
Адже в Україні не роблять операцій з пересадки кісткового мозку від нерідного донора. Часто лікарі дають мінімальний шанс на виживання. А то й взагалі відмовляють батькам в лікуванні, мовляв, безнадійний випадок. Тоді за таких діток беруться закордонні фахівці.

Дітей везуть в Німеччину, Польщу, Ізраїль і навіть в сусідню Білорусь, де рівень дитячої гематології на даний час є вищим, ніж у нас. Звичайно, лікування за кордоном є значно дорожчим, ніж в Україні. Але батьки використовують всі можливі шанси, щоб рятувати своїх дітей.

Крім цього, і наша безкоштовна медицина є далеко не безкоштовною. Єдине що точно безкоштовне – це перебування в стаціонарі (бо у закордонних клініках і за це потрібно платити. До прикладу 1 день перебування в стаціонарі у сусідній Польщі коштує в середньому 100 злотих, щоправда, в цю ціну входить якісне 5-разове харчування). В Україні, якщо пощастить, і тендер виграє європейська фірма, яка постачатиме якісні ліки, то добре. Коли ж ні, доведеться купувати за власний кошт. Окрім препаратів для хіміотерапії, котрі самі по собі є достатньо дорогими, батьки змушені купувати супутні медикаменти, такі як протигрибкові, імуноглобуліни, антибіотики, системи для контролю рівня хіміопрепарата в крові. Подекуди вартість одного флакону може сягати $ 700–1000, і ліків вистарчить лише на добу. Крім медпрепаратів, батькам доводиться купувати усі супутні розхідні матеріали – шприци, вату, лейкопластир, глюкозу, голки для пункцій, катетри. Інколи на це необхідно декілька тисяч гривень на день.

Шансів змінити цю ситуацію найближчим часом в нас не буде. Адже в бюджеті цього року витрати на онкохворих дітей зменшились. Та й невідомо, чи й ті мізерні кошти будуть виділені. А отже, оголошень про допомогу стане ще більше. Хочеться побажати всім нам не бути байдужими, не проходити мимо цих «криків відчаю». А родинам, які потрапили в біду, не втрачати надії і використовувати найменші шанси, щоб рятувати своїх дітей.

Софія ВОЙТАНОВИЧ




Інтерв'ю

«На Майдані постійно відчували тиск, але страху не було», – Ігор Мартин

Олег Баляш: "Розвиток рідного краю - наша відповідальність"

Мирослав Хом'як: Будуть сильними громади – буде сильною Україна

Аналітика

Бізнес на здоров’ї

Гола правда про стоматологію

МОЗ чекають зміни?

Від редактора

На порозі великих змін

Опитування


© 2013 Галицька Правда
Використання матеріалів тільки за наявністю гіперпосилання на www.galpravda.info

створення сайту