Вівторок, 12 грудня

Здоров'я

27.09.2013 00:00

Сімейна медицина. Хто і як нас лікуватиме?

версія для друку

Упровадження сімейної медицини є насамперед фінансовим проектом і передбачає абсолютно новий розподіл коштів. Зараз основна частина бюджету йде на утримання спеціалізованих та високоспеціалізованих лікувальних закладів. На первинну ланку медицини виділяється близько 10% усіх коштів. Менш як половина пацієнтів починають і закінчують своє лікування саме на цьому етапі.
Після остаточного впровадження сімейної медицини передбачають, що 80% пацієнтів будуть повністю проходити лікування у сімейного лікаря і лише 20% – скеровуватимуть у стаціонари. Кошти будуть виділяти під конкретну кількість населення (здорового в тому числі), яке звертається до того чи іншого сімейного лікаря. Один сімейний лікар має обслуговувати 1200 осіб, а одна сімейна медсестра – 600 осіб. Тобто в одного лікаря мусить бути 2 медичні сестри.
На жаль, все це лише проект. Зараз 1 сімейний лікар обслуговує 2000-3000 пацієнтів. А про другу медсестру на своїй дільниці навіть не мріє. На практиці робота сімейного лікаря, престиж його професії, рівень кваліфікації мало чим відрізняється від колишнього дільничного терапевта чи педіатра. Просто тепер він приймає одночасно і дітей, і дорослих.
У Львові сімейну медицину почали впроваджувати давно, ще на початку 1990-х років. Першу в Україні кафедру з підготовки сімейних лікарів теж було відкрито в нашому місті. Щоправда, тоді ще мало хто собі уявляв, як має виглядати цей проект. Тож і медики, і пацієнти почали уявляти собі сімейного лікаря як своєрідне поєднання терапевта з педіатром.
Та навіть ця схема часто викликала спротив. Лікарю, котрий 20 років приймав лише дорослих пацієнтів, доводилося наново освоювати схеми вакцинації, дозування ліків, особливості догляду за немовлятами, симптоми дитячих захворювань. Окрім того, на лікувальному факультеті педіатрію колись вивчали дуже стисло. Хоча з 1998 року програми навчання дещо змінилися. Було створено єдиний медичний факультет, на якому достатню увагу приділяли і педіатричним, і терапевтичним дисциплінам. Саме випускники цього факультету вперше почали проходити інтернатуру з сімейної медицини.
В деяких поліклініках, наприклад, у Шостій міській, на перехідному етапі сімейні лікарі починали обслуговувати дітей лише з 7 років. Хоча в більшості поліклінік перехід був доволі різкий, особливо за останні 2 роки. В один день всі лікарі з педіатрів і терапевтів ставали сімейними. Декотрі з них тільки-но позакінчували курси, а декотрі проходили їх 3-4 роки тому, тож встигли багато чого забути, бо не мали практики. У такому разі знаходили не зовсім законний вихід: педіатри йшли на виклики до дітей, а терапевти – до дорослих.
Пацієнти теж не завжди були задоволені. Колишні лікарі-педіатри, навіть після курсів, погано орієнтувались, наприклад, у кардіології. А терапевти, своєю чергою, не могли знайти підходу до дітей. В чергах під кабінетами часто можна було почути нарікання, що колись було ліпше. Адже за старими схемами дитяча й доросла поліклініки були розділені, розташовувалися в різних частинах будівлі, або й узагалі – в окремих спорудах. У такий спосіб дорослі й діти не контактували, і ймовірність «підхопити» в поліклініці якесь інфекційне захворювання була меншою. Бо ж дорослі частіше йдуть на прийом із симптомами хвороби (скажімо, лихоманкою).
При переході на сімейну медицину міняються й дільниці обслуговування. Порушується найголовніший принцип сімейної медицини – тісна співпраця лікаря з родиною. Адже часто той чи інший терапевт працював на одній дільниці по 10-20 років, знав усіх мешканців. А тут йому доводиться переходити в зовсім інший район і працювати з іншими людьми. Це створювало незручності як для населення, так і для медпрацівників. Хоча в такій ситуації завжди є вихід. Якщо пацієнт і надалі хоче, аби його обслуговував визначений спеціаліст, він завжди може написати відповідну заяву на ім’я керівника лікувального закладу. Адже кожен має право обирати, у кого лікуватися.
Минув час, лікарі та пацієнти адаптувалися до нових умов і нарікань поменшало. Наразі у Львові залишилася лише одна поліклініка, яка не перейшла на змішаний прийом – у П’ятій міській лікарні. Хоча цей перехід – питання кількох місяців. Половина лікарів цієї поліклініки навчаються на курсах сімейної медицини, усі – одночасно. Як наслідок – один медик там вимушений працювати за двох.
У цей час в декількох областях України триває пілотний проект переходу на сімейну медицину за американською моделлю. На сімейного лікаря покладають дуже багато функцій. Він мусить бути не просто терапевтом чи педіатром. Сімейний лікар (чи правильніше сказати – лікар загальної практики), має добре орієнтуватись і в хірургії, і в гінекології, і в очних хворобах, й у неврології, і в багатьох інших сферах. Має надавати медичну допомогу широкого профілю (в тому числі й хірургічну), ставити на облік і обстежувати вагітних жінок.
Дотепер усіма цими питаннями займалися вузькопрофільні спеціалісти поліклінік та жіночих консультацій. Незабаром багато з них можуть опинитися перед вибором – йти з медицини взагалі, чи перекваліфіковуватися на лікаря загальної практики. Бо стаціонари теж будуть скорочувати, і місця для всіх там не знайдуть. А як гінекологу чи хірургу з 20-річним стажем за 4-6 місяців стати педіатром? Це мало хто собі уявляє. Та й сімейного лікаря, який навчиться кваліфіковано оглядати жінку в гінекологічному кріслі чи правильно накладати шви за такий короткий період, теж. Радше хірурги залишатимуться хірургами, гінекологи – гінекологами, просто змінять вивіску, а терапевтичних хворих прийматимуть теперішні сімейні лікарі. Принаймні на початкових етапах.
Окрім безпосередньої лікувальної роботи, сімейний лікар ще має вести документацію. А паперів цих із кожним роком стає все більше. Це не лише амбулаторні карти, а й журнали з диспансеризації, оформлення інвалідності, облік щеплень і багато іншого. І всі ті «папірці» лікарі наразі заповнюють від руки. Про комп’ютер в кожному кабінеті чи електронні медичні картки пацієнтів медикам доводиться лише мріяти.
Прихильники сімейної медицини висувають багато аргументів на її користь. Насамперед це безперервне спостереження за цілою сім’єю, профілактика захворювань, доступність, широкий профіль та краща координованість медичної допомоги. Лікар має бути зацікавлений у тому, щоби пацієнт швидше видужував, адже кошти виділятимуть не за ліжко/дні чи термін перебування пацієнта у стаціонарі, як тепер, а на конкретного мешканця, якого обслуговує лікар. І фінансування це не залежатиме від того, хвора особа чи здорова. Коли людина здорова, то гроші можуть використовуватися на інші потреби. Скажімо, на підвищення зарплати лікаря.
Вважають, що від упровадження сімейної медицини пацієнти лише виграють. Адже їм не треба буде шукати спеціаліста самостійно. Достатньо звернутися до сімейного лікаря (хоч так можна робити й тепер, зрештою, можна було й раніше). І вже той буде вирішувати, дасть собі раду із лікуванням сам, чи направить хворого на консультацію до спеціаліста. Хоча ніхто не говорить, що із зменшенням ліжок в стаціонарі і кількості спеціалістів вузького профілю потрапити на консультацію чи в лікарню стане доволі важко. Треба буде попередньо записуватись на прийом і чекати не один день (за винятком ургентних випадків). Саме так зараз є у багатьох країнах світу.
Розповідають у МОЗ і про підйом статусу сімейного лікаря. Сьогодні ця спеціальність серед медиків вважається однією з найменш престижних. Адже ні для кого не секрет, що заробіток лікаря у нас залежить в основному від «вдячності» пацієнтів. А яка «вдячність» у сімейного лікаря? Переважно вони живуть лише на заробітну платню. А на неї ледве можна прогодувати сім’ю. Про додаткове навчання, покупку спеціальної літератури чи поїздку на конференцію годі й думати. Саме цю зарплату обіцяють збільшити до 5000-6000 гривень на місяць. Хоча є один нюанс: заробіток залежатиме від кількості пацієнтів, яких приймає лікар. До цього числа включатимуть й активний патронаж, тобто регулярні профілактичні огляди вдома чи за викликом у поліклініці. Як вестимуть облік – наразі невідомо.
Сімейна медицина – це перш за все проект, направлений на економію коштів. На сьогодні ще ніхто точно не знає, яким чином він фінансуватиметься в межах цілої держави. Якщо його й надалі оплачуватимуть із бюджету, без залучення альтернативних джерел, то радше за все він стане просто черговою зміною вивіски. Краще від цього не буде ні лікарям, ані пацієнтам. Приблизно так зараз відбувається із впровадженням сімейної медицини у Львові. Табличку змінили, а суть – та сама. Лікарі не задоволені своїм становищем, молодь йде із медицини взагалі або переходить працювати у фармацевтичні компанії. А пацієнти грають у лотерею зі своїм здоров’ям: пощастить потрапити до хорошого лікаря чи ні?
Софія ВОЙТАНОВИЧ

Інтерв'ю

«На Майдані постійно відчували тиск, але страху не було», – Ігор Мартин

Олег Баляш: "Розвиток рідного краю - наша відповідальність"

Мирослав Хом'як: Будуть сильними громади – буде сильною Україна

Аналітика

Бізнес на здоров’ї

Гола правда про стоматологію

МОЗ чекають зміни?

Від редактора

На порозі великих змін

Опитування


© 2013 Галицька Правда
Використання матеріалів тільки за наявністю гіперпосилання на www.galpravda.info

створення сайту